„Наївна” магія Павла Волика


Дата публикации: 8 июля 2020

…Про «реалізм» цього полтавського художника, якого вважають «українським Куїнджі», завжди писали як про «метафізичний», «міфологічний» і навіть «магічний» — попри те, що суто літературознавчі терміни, під які, відповідно, підпадає творчість Маркеса, Булгакова і Амаду, не дуже надаються до аналізу образотворчого мистецтва. До того ж «реалізм» Павла Волика як найкраще підтверджує, що такого явища в історії українського малярства ніколи не було, хіба що маємо справу з наївним бажанням мистця «реалістично» намалювати все, «як живе».

Насправді з кожною нашою спробою роз’яснити «наївне» мистецтво переконуємося, що можливість інтерпретації, потрапляючи в царину народного примітиву, блокує всі традиційні підходи. Чи не краще спробувати увійти в ці картини, як у реальність, і втішитися тим життям, яке мистець відобразив у своїх пейзажах?

«Художник працює завжди, навіть коли в тролейбусі їде, — зауважував автор. — Це спосіб життя. Натхнення воно, буває, як апетит, що приходить під час їжі».

Тож, як бачимо, для художника такого «народного» формату предмет мистецтва є не об’єктом, а суб’єктом відображення. Думка про це перегукується, до речі, з висловом іншого класика мистецтва. «Вони вбачають у цьому поезію, а я просто застосовую свій метод», — дивувався свого часу французький пуантиліст Жорж Сьора. «Дехто соромиться, дехто пишається, що він українець, а я цим, як риба річкою живу», — і собі визначався полтавець Павло Волик. У такій системі більшість з художників ловлять мить успіху, оскільки ними рухає бажання творчої людини неспішно прокидатись кожного ранку, щоби встигнути у метушні сьогодення лишити свій скромний слід.

Ігор Бондар-Терещенко

Так же на KharkovInform: