Музейна сучасність Іллі Лучковського


Дата публикации: 30 марта 2017

Виставка унікальних творів авангардного, класичного і сучасного мистецтва минулого століття з колекції Іллі Лучковського в художньому музеї – це чергове відкриття української образотворчої історії в імперському дискурсі епохи. «Дорогоцінний дар музею» — а саме так називається виставка, бо свою колекцію її автор подарував музею – це не лише славна традиція збирання творів мистецтва, а її реалізація через осмислення вже за сьогоднішнього часу. Адже серед насправді дорогоцінних експонатів – роботи українських художників 1920-30-х років Л.Крамаренка, К.Редька, І.Іванова, які маловідомі широкому глядачеві, оскільки завжди знаходилися на лаштунками офіційного мистецтвознавства, відколи авангард був «зупинений» на самісінькому злеті повсюдно запровадженим соцреалізмом. Як відомо, трагедія авангарду сталася зовсім не через те, що його злети обривалися владою. Просто свого часу, занадто високо піднісшись, він легко розчинився в дрібнобуржуазному середовищі, яке прийшло на заміну революційним зрушенням в мистецтві. Тож його первісна краса могла зберегтися лише в приватних колекціях на зразок тієї, що експонується на сьогоднішній виставці Іллі Лучковського.

 

Крім того, деякі з авторів безцінних полотен, подарованих музею – К.Петров-Водкін, П.Кончаловський, О.Бенуа, З.Серебрякова – знаходять, нарешті, своє місце не лише серед предтеч модерного мистецтва, але й вписуються в історію харківського «інтернаціонального» доробку, в якому зокрема з повним правом віднедавна опинилася згадана харківська художниця Серебрякова, що мешкала на вулиці Конторській. Слід додати, що всі попередні експозиції з колекції Іллі Лучковського, серед яких згадується вікопомна виставка московського об’єднання художників «Цех живописців» (1926-1930), ілюстрували саме той «третій шлях», що існував у радянському мистецтві, пролягаючи між авангардом і соцреалізмом.

 

Майже всі автори робіт, представлених сьогодні на виставці «Дорогоцінний дар музею» в за радянського часу були або маловідомі, або звинувачені у «буржуазному формалізмі». Зокрема представники авангарду, не будучи остаточно ангажовані домінуючою системою, потроху відійшли з авангардних висот і динамічної колористики до затишної лакуни «тихого мистецтва». Але навіть там вони намагалися зберегти набутки своїх відкриттів, як-от згадані «цеховики». «На основі тектоніки живописної побудови знаряддям картини стають фарби і колір, створюючи її динамос і устрій, — немовби захищалися вони у своїх програмових тезах від невмолимого офіціозу. — Динамо-тектонічний примітивізм не прагнення до «ізмотворчості», а, навпаки, бажання якось відмежуватися від будь-якого «напрямку». Це творчість, спрямована на пошук нових способів вираження у галузі станкового живопису, на основі живописних традицій попередніх епох».

 

Утім, лише «східні мотиви», портрети «незнайомок», натюрморти і пейзажі — замість грімкого поступу офіційного мистецтва — ось чим завершився славний шлях попутників радянської системи у передвоєнні роки. І навіть аморфно-романтична назва «магічний символізм», якою сьогодні визначають творчість модерністів пізнього періоду цілком типовий штамп для фіналу радянського авангарду. І тим цінніший дар видатного харків’янина, в колекції якого представлені нащадки тих самих предтеч «сучасного мистецтва», які сформували вже поставангардну епоху нашого сьогодення, в якій Малевич і та сама Серебрякова виявляються предтечами не лише російського, але саме українського образотворчого майбуття.

 

Ігор Бондар-Терещенко

Так же на KharkovInform: