Ландшафти


Дата публикации: 31 октября 2018

Павло Маков «Paradiso Perduto» 15 листопада — 15 грудня Вернісаж  14 листопада в 18.00 Муніципальна галерея

Павло Маков — найвідоміший в Україні художник-графік, визнаний майстер сучасного мистецтва, в 2018 році став лауреатом Шевченківської премії в області візу альних мистецтв — головної премії країни. Цикл Макова «Paradiso Perduto», за який він і отримав цю премію, буде показаний вперше в Харкові. Раніше він демонструвався тільки в Національному музеї в Києві, ще до премії … Центральною темою всього творчого доробку Павла Макова є місце. З другої половини 1980-х, коли художник оселився і почав працювати в Харкові, проблема простору і присутності в його творах постійно розвивається і зазнає змін. Користуючись давньою технікою друку, офортом на папері, що історично відсилає до газетних репортажів, енциклопедій і мап, Маков створює роботи на перетині містифікації і факту, документу і місцевої легенди. Над серією «Paradiso Perduto», що складається з одинадцяти робіт-ландшафтів та одного малюнку, Маков працював протягом чотирьох років — з 2010-го по 2014-й. Авторські роздуми на мотив «втраченого раю» співпали з періодом суттєвих соціальних змін в Україні, проте надмірна увага до цього хронологічного збігу радше відволікатиме від авторського бачення серії, аніж щось в ній пояснить. За Маковим, «Втрачений рай» — це початкова умова перебування у мінливому просторі, стан існування людини у світі. Й ті речі, й ті сліди (життєдіяльності чи друкарського відбитку), що лишилися у ландшафтах, можуть дати відповіді про те місце, в якому ми опинились, натякнути на те, як ми за ним доглядаємо.

Принципові особливості простору в роботах Макова можуть бути роз’яснені завдяки відмінностям таких понять, як «карта» та «пейзаж», в яких значну роль відіграє здатність до взаємодії з глядачем. Карта та пейзаж утворюють опозицію у розмові про простір. Карта нехтує конкретикою задля точності геометричних пропорцій. Абстрагуючись від повноти реальності, вона легше залучає глядача, через функціональність: карта примушує знайти на ній себе. Навпаки, пейзаж зосереджений на багатомірності або монотонності самої природи, уважніший до деталей, аніж до схем. Пейзаж ніколи не станеться у пригоді мандрівнику. Щоб бути побаченим, він потребує певної дистанції, адже, як правило, «фермер не знає пейзажу». Спираючись на подібну диференціацію, можна казати про те, що Маков не створює ані пейзажів, ані мап. «Зняттям» цієї опозиції є дещо третє — «ландшафт», у тому сенсі, що його вживає письменник Тарас Прохасько. Ландшафт — то є місце гарно відоме без допомоги подальших репрезентацій. Місце, в яке людину «закинуто», у якому вона себе «знаходить». Глядач завжди є частиною ландшафту, тому не шукає там себе, як на мапі. Ландшафт відчувається, тому не потребує навмисного дистанціювання, виходу за межі. Він може керуватися абстрагуванням у просторі, виділяючи окремі значущі об’єкти, що, при цьому, жодним чином не полишає тих об’єктів природної точності та майстерної виробки.

«…кожній людині потрібно до найменших деталей знати два-три якісь ландшафти. Цих конкретних ландшафтів досить, щоб могти думати. Бо людина не може мислити, не розставляючи певні образи на відбитому назавжди у мозку ландшафті. Крім того, цих ділянок рельєфу досить і для комбінування снів», — писав Прохасько в «FM Галичина».

Другим важливим для Макова автором є американо-німецький філософ культури Ганс Ульрих Гумбрехт. «Paradiso Perduto» виникла в період прочитання художником книги «Після 1945. Латентність як початок присутності», в якій Гумбрехт пропонував поняття «ємності» (контейнера) задля опису ситуації, що характеризує післявоєнний стан Європи: «Накопичуючи і стисло виражаючи природний світ, контейнери, у той самий час, не дають людині змоги ясно зрозуміти, що саме вони збирають. Порожні контейнери, зокрема такі як намети, які ми знаємо з казок Тори, як могили і труни, фортеці і в’язниці, дають захист і віднімають свободу вийти, в той самий час, заперечуючи цю свободу». У «Paradiso Perduto» Макова саме контейнер з ринку Барабашово став лейтмотивом серії. Маков і Гумбрехт звертають нашу увагу на нові риси присутності — не на самі тіла, а на їхні афекти, не на «тексти», а на те, що відшукується поміж рядків. Бо ці проміжки також є елементами світу, сприйняття яких може не залежати від значення. «Paradiso Perduto» — території, сповнені латентності, котра приковує наш погляд до місць, де дещо залишається прихованим, де, опиняючись в «ситуації очевидця», ми не тільки дивимось, але й відчуваємо присутність того, що досі не проявило себе чітко, але зберігає можливості відбутися.

Борис Філоненко

Так же на KharkovInform: