Уміння слухати


Дата публикации: 21 Апрель 2017
unnamed

Цієї весни на сцені театру ім Т. Г. Шевченка харківські глядачі зможуть побачити прем’єрну виставу «Картотека», поставлену відомим польським режисером Анджеєм Щитко за п’єсою Тадеуша Ружевича. Це вже третя вистава режисера в театрі в рамках україно-польського проекту, раніше представленого на харківській сцені резонансними спектаклями «Прощай, Юдо…» та «Антиґона в Нью-Йорку». Про особливості нової постановки та про специфіку роботи – з Анджеєм Щитко.

 

Практично одразу після приїзду в січні, режисер відібрав для роботи 19 акторів, з якими й розпочав роботу над п’єсою. Написана та поставлена в незвичній для шевченківських акторів та глядачів «техніці колажу» за принципами театру абсурду, вона демонструє нам людину, чиє життя було опалене війною. Пояснюючи вибір п’єси, Анджей Щитко говорить, що саме ця робота, на його думку, є найбільш актуальною для сьогодення в Україні.

 

- Як відкривалася та трансформувалася ця п’єса під час роботи?

- Окремі нюанси відкриваються кожного дня. Не лише під час аналізу тексту, але й під час роботи на сцені. Скажімо, п’єса може бути прочитана і шістдесят разів. І з кожним разом і режисер, і актор будуть відкривати щось нове, знаходити глибину в тексті. Звичайно, успіх постановки залежить і від інтелігентності актора, від його уяви, таланту. Саме через актора реалізовуються задумки режисера. Зокрема, ця п’єса – дуже акторська, з вдячним матеріалом для експонування майстерності.

Коли я розпочинав роботу, я дуже хвилювався. Мені було цікаво, як актори зустрінуть нову п’єсу, не схожу на попередні. Ми шукали спільні ноти в розумінні й аналізі цього матеріалу. Я сказав, що хочу бачити, яка моя візія в реалізації цієї п’єси. І у нас почався творчий процес, робота з моїми улюбленими акторами театру ім. Т. Г. Шевченка.

 

- Чи виникли якісь проблеми під час репетицій?

- Звичайно, у режисера багато проблем. Не про всі з них я кажу акторам. Моє завдання в тому, щоб актори зрозуміли, що я хочу від них. А я хочу розуміти акторів, які вони є. Хочу зрозуміти, що від них вимагати, які їм давати завдання, щоб вони могли їх виконувати, замислювалися над цим. Я намагаюсь працювати так, щоб актори уникали певних штампів, кліше. Щоб все робилося краще і краще. Але процес досконалості є безкінечним…

 

- Чи є принципова різниця між акторською школою в Польщі та в Україні?

Я працював з різними акторами. І принципової різниці між американським, польським чи українським актором немає. Є хороші актори, є не дуже. Є працьовиті, а є ні. Самого таланту і переконаності актора, що він талановитий замало. Моя методика «non acting» полягає в тому, що необхідно грати так, щоб не було видно, що ти граєш. І коли актори кажуть мені: «Але ж ми вчилися в театральному інституті для того, щоб грати», я кажу: «Ні! В моїх виставах ви грати не будете. Жити та існувати – так, але грати не будете. Забудьте про це». Звичайно, дуже важливо й те, щоб актор працював в групі, яка йому підходить, щоб він міг максимально себе реалізувати. Розумний режисер завжди вміє дослухатися до актора. В процесі роботи вони щось беруть у мене, а я – в них.

 

В найближчих планах театру – гастролі з «Картотекою» в Польщі та містами України, а в перспективі – в Європі. А доти глядачі мають змогу побачити прем’єру на Малій сцені «Березолю».

 

Текст: Агнія ПАШКЕВИЧ

Так же на KharkovInform: