У Харкові покажуть виставу «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду»


Дата публикации: 6 Октябрь 2016
14446055_1747933108760798_8046485483663233552_n

7 жовтня о 18:00 в межах Культурного форуму «ПогранКульт: ГаліціяКульт» відбудеться показ польсько-української копродукції «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду» (2016), що створена в межах польсько-українського перформативного проекту «Мапи страху /Мапи ідентичності»

ВХІД ВІЛЬНИЙ!
Місце дії — мала сцена Харківсього державного академічногоо українського театру імені Тараса Шевченка, вул. Сумська,9

П’ятеро акторів з різних регіонів України та з Польщі досліджують спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індивідуального досвіду. Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колективні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що треба забути? І чи є історією те, що не виставили в музей і що не потрапило в шкільні підручники?

З минулим треба щось робити, але що? Як не дозволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, національним інститутам пам’яті – монополізувати минуле i заново його конструювати? Як боротися з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?

«Нам важливо оголювати не тільки соціально-політичні механізми, але й театральні, особливо, коли минуле і пам’ять виявляються в театрі через фікцію, яка завжди прагне бути сприйнятою за реальність. Чи може бути театральна сцена – простір вигаданих подій та персонажів, ілюзій, в які ми хочемо повірити – тим місцем, де можна досліджувати механізми пам’яті і наші складні стосунки з минулим?»

«У виставі ми працюємо зі своїм досвідом не лише як театральні митці, що створюють чергову фікцію, але й як громадяни (України та Польщі), як політичні суб’єкти, які мають право публічно ставити складні питання собі, державі, своєму місту або ж сім’ї та розмірковувати про свою професію, театральну освіту і театр як такий. Слід визнати, що цей досвід (наш, та й не тільки наш) сповнений травмами – є важливою частиною нашої ідентичності.
У виставі ми на практиці досліджуємо як минуле працює з нами, і як ми можемо працювати з минулим. Працювати так, щоб пережитою травмою не виправдовувати відсутність відповідальності.»

Режисура: Аґнєшка Блонська (Варшава), Роза Саркісян (Харків)
Драматургія: Йоанна Віховська (Варшава), Дмитро Левицький (Київ)
Художниця: Алевтінa Кахідзе (Київ)
Художник світла: Ігор Азаров (Біла Церква)
Втілення сценографії: Ілля Джулай (Київ)
Перформери: Лукаш Вуйціцький (Варшава), Анна Єпатко( Львів), Іван Макаренко (Одеса), Ніна Хижна (Харків), Оксана Черкашина (Харків)

Так же на KharkovInform: