Книги. Выбор редакции


Дата публикации: 16 ноября 2020

Высшая школа Харьковщины: 80-е годы ХХ–начало ХХІ века
(воспоминания, интервью, документы)
Х.: Издательство НУА, 2020

В условиях тотальной цифровизации профессиональное знание оказалось вытесненным на обочину общественного мнения. Правят бал блогеры и «говорящие головы» в соцсетях и на телевидении. Просмотренные два-три поста в Интернете создают иллюзию полного знания всего и обо всем. Упрощенчество как своеобразный символ эпохи… Пробиться сквозь стереотипы и примитивизированные оценки крайне сложно. Но сложность задач не означает невозможности их решения. Именно с таких позиций можно рассматривать новое издание об истории Харьковской высшей школы. Книга подготовлена коллективом авторов Харьковского гуманитарного университета «Народная украинская академия» и является продолжением серии публикаций об истории университетского образования нашего города. Мнения, позиции, взгляды тех, кто непосредственно руководил харьковским университетским сообществом, кто через себя пропустил его победы и беды. В этом — основная ценность и неповторимость издания. Оно даёт представление о важном периоде в жизни университетов через призму восприятия тех, кто являет собой лицо уникальной харьковской высшей школы конкретного исторического этапа.

 

Намхар Брахман
Чужими глазами
К.: Каяла, 2020

… Место этой прозы где-то между табльдотом Оскара Уайльда и метафизикой «Сталкера». Разбег, конечно, велик, но не настолько
космичен, чтобы автор не смог освоить мастерство своих предшественников, заставив нас проглотить этот сборник за пару часов. Это немного, если учесть, что натурфилософия, антропология и стимпанк могут мирно уживаться в одном рассказе. И гораздо больше, чем трактат о сотворении мира в двенадцати рассказах о его медленном разрушении. «Грешников ждет Ледяное Чистилище в реках и озерах. А праведники вознесутся на Небо, чтобы вернуться на землю белым пухом». Иногда стиль автора выныривает из тумана рефлексий и поэтических реверсов на поверхность совсем другой, урбанистической прозы с ее экзистенциальным страхом и метафизикой будней, и кажется, что тайна мастерства, наконец, взорвется калейдоскопом радужных деталей.

 

Микола Жулинський Акордеон Л.: Піраміда, 2020

Герой цього роману був остарбайтером, сидів у Освенцімі, емігрував до Америки, звідки тепер просить сина привезти з України акордеона. На якому не вміє грати, але хіба це проблема для людини, яка живе повним життям? Ще з першої книжки, в якій герой приїхав до сина в Київ, це було зрозуміло. «Ми хвилюємося: коли він вийде, той батько? І нарешті — виходить! Через плече — магнітофон, яскрава сорочка, гавайська, червоні штани, червоні черевики, перука, зуби — вставлені, вийшов сміється, магнітофон реве якісь буги-вуги… » Такі самі буги-вуги маємо й у новому «майже романі» Миколи Жулинського, як він сам його означив. Бо, справді, яка це література, якщо все чудово й докладно списано з життя? Утім, хист у тому — і це вже в автора не забереш — як саме списати: «Burlesko», «Cresendo» чи «Agitato», як синкопують текст назви розділів цієї незвичної книжки. 

 

Таня Малярчук За такі гріхи бог ще подякує Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020 

«Народний сюрреалізм», як свого часу визначали стиль прози цієї авторки, наймолодшої представниці «станіславського феномену» прикарпатської літератури, насправді був нічим іншим, як каталогізацією реальності. Екзотично-етнографічної як на урбаністичного читача, який сприймав її за казкову. Світ розбирався на атомарні складові, з яких складався авторський всесвіт, без будь-яких культурно-цивілізаційних підказок. Навіщо знати щось про світ, якщо можна ним бути — приблизно така була суть стратегії Малярчук, яка цього разу заново відкриває закони світобудови вже в поезії. Перераховуючи, ясна річ, все, чим можна оперувати в описі чергової «поетичної» реальності. Сприйняття цього прийому читачем не міняється навіть з переходом у «поетичну» форму. «Смієшся з моїх віршів / називаєш їх верблюдами а не верлібрами / я ж називаю верлібри колібрі / бо висять у повітрі / і так швидко тріпочуть крилами / що здається ніби крил зовсім немає». Насправді в авторки все є, навіть нова збірка віршів, ілюстрована авторськими таки колажами і присвячена всім «чоловікам, які відпустили живою».

Так же на KharkovInform: