Юрій Андрухович. Рекреації. Як ми вбили Пятраса


Дата публикации: 21 апреля 2017

У 1990-му році, коли писався цей роман, до Свята Воскресаючого Духу, на який у ньому їде весела компанія українських поетів, залишався якийсь рік. Утім, до того часу, коли широка громадськість в Україні, не кажучи вже про жертовну нашу діаспору, змогла спокійно, без трепету душевного і здригання національно-патріотичних підвалин сприйняти факт виходу друком «Рекреацій» Юрія Андруховича, було ще далеченько. Згадаймо, ким був Андрухович на початку 1990-х років, як не справжнім літературним скандалом, бурею в склянці з дистильованою водою, тобто на шпальтах впущеного в Україну діаспорного журналу «Сучасність», де вийшов його перший роман. Обурені читачі погрожували припинити передплату, подати до суду за моральні збитки, врешті-решт, просто повіситися, як погрожувала одна поважна пані, якщо редакція не припинить публікацію непристойного чтива. І ніхто й не згадав, що початки цього – не в літературі, а в житті, і ранній цикл армійських оповідань, друкованих у харківському журналі «Березіль» — ось де критичне коріння сатири й гумору ще радянського періоду творчості Юрія Андруховича. Добре, що вони так само увійшли до цієї збірки, тепер вже, нарешті, мозаїка «скандалу» складеться. Утім, що ж такого страшного було в «Рекреаціях», що аж так збурило громадськість? Невже таки кепкування з національних святинь, ганьблення славної пам’яті дідів-прадідів і знущання з тієї самої діаспори у вигляді головного злодія, що везе наших друзів «крайслером-імперіалом» до славного міста Чортополя? І що в ній залишилося для нас сьогодні, коли доба постмодернізму минула, ігрища в літературі та кіно в стилі «Ми з майбутнього» вже мало кого обходять, а про горезвісний путч, який Андрухович передбачив у своєму романі, в Україні вже взагалі ніхто не пам’ятає.   Ігор Бондар-Терещенко

Так же на KharkovInform: