Євгеній Павлов. Скрипка


Дата публикации: 1 ноября 2019

К.: Родовід, 2019

Цей альбом — явище соціальне, точніше, антисоціальне — згадка про харківський гурт «Час» і його теорію «удару». Радянське суспільство не визнавало культу тіла — ані в спорті (культуризм), ані в культурі (еротика), і за це давали строк. Таким чином, не лише сексу, але й взагалі голого тіла в СРСР «не було». Коли воно з’явилося — усі ці ню і рання еротика часів перебудови, — Захід вже не було чим здивувати. І знов врятувала соціальна тема — колишніх своїх «ударних» персонажів, які з хіпі виросли у звичайних бомжів, харківські фотографи зробили паріями суспільства. А раніше це були боги! Але на Заході були потрібні саме бідні упосліджені радянські «отбросы общества», тому навіть «виробничі» девіації у вигляді шахтарів в балетних пачках там сприйняли на ура, як притлумлену суспільством еротику. Точніше, гомоеротику. І дали премію, натомість автор цього альбому залишився зі своїми хіпі, трубадурами нової епохи, які досі живуть в його «ударних» роботах.

Игорь Бондарь-Терещенко

Так же на KharkovInform: