Єлізавета Александрова-Зоріна. Зламана лялька


Дата публикации: 10 февраля 2017

Цей роман — чергова історія про загублену в кам’яних джунглях душу з протизаплідними губами і ніжним ім’ям, у якої спочатку «навіть уві сні наради змінювалися діловими обідами, а паперова тяганина – психологічними тренінгами, на яких вона навчала того, чого не знала сама». А найзаповітнішим бажанням, дивним для обивателя (і цілком зрозумілим у письменницькій справі), було бажання роздягнутися, «накинувши плащ на голе тіло, щоб відчути, як мурашки, спускаючись по тілу, лоскочуть низ живота». Вже цікаво, чи не так? Але ця книжка про інше, оскільки «коли вже зважилася зняти трусики, з-за рогу вигулькнув якийсь чолов’яга», і загалом вийшов звичайний психологічний роман, а не те, про що всі подумали. А ось не треба було вигулькувати. І взагалі варто дочекатися кінця, коли не лише тілесний, але й душевний стриптиз обов’язково трапиться.

Ну, а для початку варто зауважити, що «Зламана лялька» — це цілком сучасна проза, не без формалістичних вкраплень на зразок чоловіків, чиї усмішки «висіли на їх ротах, немов мокрі простирадла на білизняних мотузках», і дівчат «з посмішкою, що бовталася на губах, як зірвана вітром вивіска». На початку в ній все страшно, як у відомому фільмі за сценарієм Юрія Арабова, де у героїні пропав син. А потім виявляється, що все це експеримент, немов у кіно, ні назва, ні режисер якого тобі не відомі, настільки часто ідея двійника, що вкрав твоє життя, з’являлася на екрані, будучи почерпнута з «Принца і жебрака» Марка Твена. Хоча, чому лише з цієї книжки? «- Томе! — Немає відповіді. — Томе! — Немає відповіді. — Куди ж він зник, цей капосний хлопчисько?» — повторюєш подумки перші рядки з іншого катехізису дитинства. У «Зламаній ляльці» так само рефреном постійно відлунює «хто я? хто я? хто я?» При цьому життя підказує колишній успішній панянці щось таке неприйстойне, за Хармсом, а вона до самісінького кінця своєї історії не вірить.

 

 

Ігор Бондар-Терещенко

Так же на KharkovInform: