Віта Сусак. Українські мистці Парижа. 1900–1939


Дата публикации: 4 Апрель 2014
MYTCI_PARYZU

К.: Родовід, 2013. – 408 с.

Історія інтеграції українського мистецтва у скарбничку французької культури була, чесно кажучи, менш грандіозна, ніж успіх цієї книжки — розкішної монографії «Українські мистці Парижа: 1900–1939» Віти Сусак, що отримала Гран-прі Форуму видавців у Львові. Ну визнана Соня Делоне з-під Полтави першою жінкою-художником, яка ще за життя виставилася в Луврі.

Ну виграв, хоч і посмертно, харків’янин Василь Єрмілов конкурс на кращий проект паризького мавзолею Пікассо. Але ж усе це, друзі, до недавнього часу називалося «російським авангардом»! При цьому пригадується сумна історія з предтечею цього видання — монографією «Art D’Ukraine» (1990) Валентини Васютинської-Маркаде, яка, по суті, скасувала достоту академічну проблему присвоєння «російською» історією мистецтв «українських» імен.

Таким чином, завдяки предтечам, завдання авторки «Українських мистців Парижа» полягала вже дещо в іншому, а саме — не відстоювати в черговий раз національну гідність малоросів, а довести, що у безперечному українському мистецтві існував навіть феномен «паризької школи». Або навпаки, що на «святі, яке завжди з тобою», яке характеризувало культурний бедлам в Парижі початку ХХ століття, погуляли, серед інших, і українці. При цьому проблемою засилля «російського» авторка вже не стурбована, очевидно, довіряючи думці Набокова, котрий свого часу зауважив: «Коли я розмірковую про роки вигнання, то бачу себе і тисячі інших білоемігрантів, що провадять дещо дивне, але не позбавлене приємності існування в злиднях, духовному зубожінні, серед більш або менш ілюзорних німецьких або французьких тубільців, з якими більша частина моїх співвітчизників абсолютно не спілкувалася».

ТЕКСТ: ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Так же на KharkovInform: