Тарас Мельничук. Юнак милується автоматом


Дата публикации: 4 октября 2019

Брустурів: Дискурсус, 2019

Ця поезія схожа на американського Уолта Уїтмена, образ якого автор, названий Князем Роси, за життя наслідував, і водночас — на японські хоку (і танка), які саме тоді стали з’являтися в радянських «Перлинах світової лірики». Звісно, Басьо ще не було, а був пролетарський поет Ісікава Такубоку, але й цього було достатньо, щоб вразити східною естетикою західноукраїнського поета. У принципі, народний мінімалізм, який практикував автор, тільки тим і цінний (на відміну від урбаністичної лірики), що він — про «справжні» цінності, які, будучи в усьому світі «олдовою» темою, ніколи не застаріють. Це космос навіть у мовчазному жуванні за столом. Причому будь-де — хоч у Заполяр’ї, хоч у Вижниці. Кажуть, цей поет надихав Василя Герасим’юка і Степана Процюка — двох поетів різних поколінь, але одного і того ж маргінесу, де час не має значення. Іноді поява будь-якого сільського екзоту у вихолощеному «столичному» контексті може вистрілити, як вистрілив свого часу цілий комсомольський десант, призваний до Києва з національних окраїн, де були і той самий Герасим’юк, і Іван Малкович, і Оксана Забужко.

Ігор Бондар-Терещенко

Так же на KharkovInform: