Галина Пагутяк. Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками


Дата публикации: 12 Октябрь 2016
пагутяк

Дія одного з чільних романів у цій книжці, а саме — «Урізька готика» Галини Пагутяк — відбувається у Східній Галичині наприкінці ХІХ століття у невеличкому селищі Уріж що межує з таємничими Винниками містечку, де мешкають родини шляхетних бойків, з-поміж яких трапляються таємничі упирі (опирі). «Опирі? Се ті, що п’ють кров?» перепитують а романі, отримуючи ствердну відповідь. І тому загадкові смерті, часті зустрічі з мовчазними живими небіжчиками, а також вищеописані акти екзекуції типова життєва практика мешканців цих країв. І ось на цьому тлі в романі розгортається таємниче дійство, замішане на етнографічно-пригодницькій ідеї, приперченій, до того ж, авантюрно-кошмарним, але, тим не менш, історичним сюжетом. Власне, щодо сюжетних «перекручень» історії варто зазначити наступне. Вищезгадану, стратегічно виважену, але зазвичай неходжену стежку «альтернативної історії», в Україні подекуди так само успішно топчуть Марія Матіос і Тарас Прохасько, чиї романи відповідно, «Нація» і «НепрОсті» свого часу були перекладені в Росії, де жанр «роману з історією» вже давно користується стійким читацьким попитом. До чого тут, спитаймося, Росія чи взагалі будь-який буржуйський закордон? Хай там як, але «еміграційна» втеча в етнографічну екзотику за всі часи була неабияким приводом для відродження роману як жанру за умов чергової сюжетно-стилістичної кризи. Хіба що може видатися важкуватою лексична форма такої еміграції у «прекрасне минуле». Скажімо, роман Пагутяк, написаний за мотивами етнографічного нарису І. Франка, вражає засиллям діалектизмів, чим знетямлений навіть мовний редактор твору. Звісно, роман – не поезія, яка не тлумачиться, але сумлінне коментування в «Урізькій готиці» лексики, здавалося б, широкого «вкраїнського» вжитку, неабияк муляє око своєю недоречністю.

 

Ігор Бондар-Терещенко

Так же на KharkovInform: