ЮРИЙ АНДРУХОВИЧ: «ЖОДЕН “СПРАВЖНІЙ ПОСТМОДЕРНІСТ” НІ ЗА ЩО СЕБЕ ПОСТМОДЕРНІСТОМ НЕ ОЗНАЧИТЬ»


Дата публикации: 2 июня 2017

В этом году в харьковском издательстве «Фабула» вышел сборник ранней прозы Юрия Андруховича «Рекреації» (см. рецензию Игоря Бондаря-Терещенко в апрельском номере «ХЧГК»), включающий первый роман писателя и рассказы, а недавно «патриарх новой украинской литературы», один из самых известных европейских постмодернистов побывал нашем городе в рамках проекта «Пятый Харьков».

 

— По какому принципу формировался сборник? Что-то в текстах для него переписывалось, обновлялось?

— Спершу була ідея перевидати самі лише «Рекреації». Але це дуже коротенький роман, я його взагалі-то вважав колись не романом, а повістю. Згодом я вирішив переглянути ці категорії — тим більше, що польською «роман» — це якраз «powieść». Тобто «Рекреації» все-таки роман. Проте слід було доповнити книжку ще якимись текстами, бо самі по собі «Рекреації» не дотягують до необхідного обсягу. Й тут нагодилися мої армійські оповідання. Я написав їх 1984 року і вперше опублікував у харківському «Прапорі» 1989-го. Їх усього сім. У спільній з Жаданом і Дерешем збірці «Трициліндровий двигун любові» (2007 р.) я вмістив п’ять із них — з незначними змінами, переважно локально-лексичними. Тепер я знову опублікував усі сім. Отже, у «Фабулі» вийшла книжка моєї ранньої прози, з 1984 по 1990 рік — так це можна узагальнити.

 

— «Рекреації» впервые вышли четверть века назад — Ваша писательская манера за это время сильно изменилась?

— «Рекреації» — це своєрідний кокон. У ньому — фактично все з того, що характеризує моє творче «я» досьогодні, але воно там значною мірою ще в нерозвинутому стані, зародковому, напівосмисленому. Тобто подальші 25 років (після виходу «Рекреацій») я, звичайно, змінювався, бо хто б не змінювався?.. Але ті зміни в жодному разі не спричинили якогось відречення від «Рекреацій». Цікаво, зрештою, як їх буде сприйнято в Німеччині, де вони побачать світ щойно наступного року. Чи зауважать читачі і критики, що це той самий я, котрого вони знають? Побачимо.

 

— Период постмодернизма в литературе, украинской и мировой, продолжается? Кто сегодня, по-Вашему, главный в мире постмодернист?

— Як мені здається, про смерть постмодернізму говорять рівно стільки ж часу, скільки він існуєJ) Принаймні з кінця 90-х я тільки й чув про цю смерть. Протягом тих-таки останніх 25 років я встиг десятки разів і визнати себе постмодерністом, і заперечити це. За великим рахунком, жоден «справжній постмодерніст» ні за що себе постмодерністом не означить. Амбівалентність цього поняття дозволяє вертіти ним як завгодно і витискати з нього все, що потрібно.

Тому так непросто дати відповідь на Ваше запитання про «головного постмодерніста» нашого часу. Джуліан Барнз? Томас Пінчон? Муракамі? Рушді? Джон Фаулз чи Умберто Еко, які, хоч і померли, залишаються «головними»? А може, всі ті французькі філософи з Деррідою включно? Я цього не знаю, щиро кажучи.

 

— Вы часто бываете в Харькове — как бы Вы определили, охарактеризовали его специфику и сущность?

— Це місто з особливою притягальністю, поза всякими сумнівами. Втім я підозрюю, що знаю лише якусь одну десяту його територій — центр. І тому для мене ця притягальність має своє яскраво виражене обличчя, цілком унікальне, з усіма архітектурно-ландшафтними нашаруваннями як мінімум трьох сторіч. У геопоетичному сенсі Харків є спробою, а краще сказати — свідченням пориву української нації на схід, таким собі східним форпостом її експансіонізму. Українцям доби бароко було замало тієї Європи, в якій вони на той час перебували, їм хотілося цю Європу видовжувати на Схід, кудись аж до Волги — от вони й заснували на цьому шляху таке особливе місто. Й тому сьогодні Харків такий важливий не тільки для всієї нашої країни, але й для найближчого майбутнього Європи.

 

— Когда ждать Вашей новой книги — и что это будет?

— Сподіваюся, ще цього року. Я її фактично дописав кілька тижнів тому. Тепер вона відлежується, я трохи дав їй спокій, хай назбирається достатньо відсторонення, щоб її всю уважно й повільно перечитати й, можливо, багато в чому переписати. А що це буде? В мене ще не визріла її назва, тому відповім підзаголовком, який, здається, залишиться без змін: «Історичний роман у восьми з половиною фільмах».

 

Текст: Андрей Краснящих

Так же на KharkovInform: