Родинні фасади Олексія Бекетова


Дата публикации: 1 марта 2012

Розкішна забудова цієї невеличкої вулиці в центрі Харкова якнайповніше відображує строкату історію його грандіозних революційно-міщанських перевтілень, будучи, тим не менш, ознаменована приватними «родинно-архітектурними» зв’язками.

До того, як стати Раднаркомівською, ця вулиця перейменовувалась близько двадцяти разів, встигнувши побувати і скромним Мироносицьким провулком, і однією з найважливіших місць революційної доби, коли на ній містилася Рада народних комісарів УРСР. До речі, «родинна історія», пов’язана з іменем видатного архітектора Олексія Бекетова, починається саме з цієї знакової вулиці. За доволі недовгий час Бекетовим була забудована значна її частина, утворюючи своєрідний архітектурний ансамбль, до якого увійшли зокрема такі споруди, як особняк Ігнатіщева, будинок самого Бекетова і садиба Алчевського, в яких нині розташовано, відповідно Харківський художній музей, Будинок вчених і Палац культури УВС.

Зокрема останній з них, відомий як Будинок Алчевських, був збудований Олексієм Бекетовим у 1893 році для видатного промисловця і мецената Олексія Алчевського і його дружини, відомої просвітительки Христини Данилівни Алчевської. Щодо цього культового для Харкова місця, так само, як щодо її власника, існує кілька історичних свідоцтв, позначених ознакою «вперше». Так, у садку будинку Алчевських його господарем у 1899 році було встановлено перший в Україні пам’ятник Т. Шевченку (погруддя білого мармуру роботи В. Беклемішева), який влада відмовилась встановлювати у міському саду. Що ж до самого Олексія Алчевського, то він, як відомо, був засновником першого в історії Росії акціонерного підприємства — Банку комерційного кредиту (1868), одного з кращих металургійних підприємств Російської імперії — Донецько-Юр’ївського заводу (1875), збудованого виключно на вітчизняних інвестиціях, завдяки якому Донбас наприкінці ХІХ століття випередив Урал за виробництвом металу, а також засновником харківської «Громади» (гуртка української інтелігенції).

Участь у «родинній» історії садиби Алчевських її архітектор Олексій Бекетов приймав вже від часу його забудови, хоч із дочкою Олексія Алчевського одружився лише через шість років після спорудження будинку. Проект наступної культової споруди по вулиці Раднаркомівській № 9 (тодішньому Мироносицькому провулку) він зробив безкоштовно, адже це була недільна жіноча школа Христини Алчевської, до речі, єдина в Російській імперії, яка мала власне приміщення. Несподіваним чином «родинну» гілку архітектурної історії Бекетова на вулиці Раднаркомівській продовжує колишня садиба пивного магната Ігнатіщева, для якого архітектор збудував її у 1913 році. Будучи продана у 1917 році комерсантові Левицькому, після націоналізації новою владою вона стала її офіційним пристановищем, а вже після переїзду Раднаркому до будинку Держпрому, а також вже по війні будівля була віддана Харківському художньому музею. Якому, крім цього, належить вищезгаданий будинок недільної школи Алчевської, збудований Бекетовим.

Сам архітектор мешкав неподалік родини Алчевських, по нинішній Раднаркомівській № 10. Цей будинок в стилі пізнього ренесансу з елементами античного зодчества був представлений в якості питомого зразка вітчизняної архітектури у відому збірнику 1900-х років «Всесвітня історія архітектури» Барановського. Своєрідною окрасою будинку була глибока лоджія з каріатидами, які підтримували крівлю, але повоєнна реконструкція позбавила його цього екзотичного фрагменту. Змушений був позбутися своєї домівки також її господар, адже справи в родині Алчевських, до якої він належав, набули трагічного характеру.

Сталося так, що внаслідок відмови міністра фінансів Вітте виділити кредит збанкрутілому Алчевському той у відчаї кинувся під потяг. Через фінансову скруту навесні 1900 року родина змушена була спродати всі свої маєтки, у тому числі будинок Бекетова, який відійшов у власність Спілки автомобілістів, а його господар переїхав на Садово-Куликівську вулицю. До речі, тут, у будинку № 37, так само збудованому за його проектом, до нинішнього часу мешкають нащадки Бекетова. А вже пам’ять про цього видатного харківця бережуть чимало його «родинних» будівель, більшість з яких через численні реконструкції зберегли, на жаль, лише власні «рідні» фасади.

Так же на KharkovInform: